Хусківадзе М.К.

Для того, щоб мати спортсмена олімпійського класу, перед усім, треба мати тренера олімпійського класу

Серед його вихованців – десятки чемпіонів, призерів, рекордсменів СРСР, Європи, світу, срібний призер Олімпійських ігор 1976 року – Валентина Ковпан і срібний призер Паралімпійських ігор 2000 року – Атаманенко Сергій.

   Підготував:

– одного заслуженого майстра спорту – Валентину Ковпан;

– 14 майстрів спорту міжнародного класу: Кабаса Ганна -1968, Образцова Тетяна – 1968, Рудковська Ольга – 1968, Ковпан Валентина – 1970, Сидорський Володимир -1972, Редько Раїса – 1972, Харитонова Любов – 1972, Батіг Леся – 1972, Салюк Світлана – 1972, Загоруй Михайло – 1973, Прокопів Ігор – 1983, Мацех Роман – 1984, Гусак Ярослав – 1998 (Україна), Струк Олена (Україна) – 1999.

– більше 70-ти майстрів спорту.

Поки я дію – я живу

   Кадровий офіцер, він зустрів війну командиром окремого мінометного батальйону. Його, без сумніву, чекала блискуча військова кар’єра. Але доля розпорядилася інакше: бій за Волоколамськ (під Москвою) узимку 1941 року не залишив йому шансів… ворожою міною, що розірвалася в кількох метрах, поранило руку та обидві ноги. Закінчилося ампутацією кисті лівої руки.

   Він рвався на фронт, а його призначили викладачем мінної справи, начальником вогневого циклу військового училища.

      Після війни йому усього – 27, а на руках – пенсійна книжка і питання, що мучить: “Де себе реалізувати?” Перебравши кілька професій (у тому числі три роки навчання у фінансово-економічному інституті), зрозумів – не для нього. А що ж тоді його?

   Він мав єдину спеціальність – офіцер, який вчив стріляти. І усе повернулося на круги своя: звичайно, стрільба! Знайшлося місце тренера-погодинника. Учив інших, і сам тренувався. У 39 років виконав норматив майстра спорту у стрільбі з пістолета

   У 1960 році, зацікавився стрільбою з лука – що і стало головною справою його подальшого життя. (Захопив його луком, подарував перші стріли і сплів першу тятиву змс Микола Олександрович Калініченко ) Усупереч самій природі, кинувши їй виклик, інвалід зайнявся тим видом спорту, де так потрібні сильні і здорові руки. По власних ескізах зробив протез для утримання лука і почав тренуватися, спростовуючи встановлені канони.

Пошук істини

   Тренер Хусківадзе створив новий напрям у техніці стрільби з лука, розробив свою методику навчання. Його ідеї і експерименти в 60-х роках здавались нісенітницею. Тепер вони загальноприйняті. 30 років тому він у пошуках істини перечитав томи літератури, що не стосувалась безпосередньо стрільби з лука. Від інтуїції перейшов до наукового підтвердження правильності своїх ідей.

  В подальшому його правота повністю була підтверджена успіхами учнів і послідовників. У складних умовах конкуренції з провідними тренерами країни Хусківадзе створив свою школу. Тренерська та викладацька робота Михайла Кронідовича протягом 35 років пов’язана з Львівським медуніверситетом. За його ініціативою і участю в інституті створено стрілецький комплекс. “Тренер екстра-класу” – це одностайна оцінка Хусківадзе і його суперниками, і його учнями.

Критерій цивілізованості

   Вісім років тому Михайло Кронідович Хусківадзе з властивим для нього розумінням ідеї, яка назріла і потребує втілення, стає ініціатором розвитку інвалідного спорту в Україні. Він виходив з постулату: “ставлення до спорту інвалідів – один з критеріїв цивілізованості суспільства”. На базі Львівського медуніверситету Хусківадзе створив секцію стрільби з лука для інвалідів, яка незабаром стала основою національної збірної України.

  Результат проведеної ним роботи вражаючий: на Паралімпійських іграх в Атланті нікому раніше не відомі лучники ЛДМУ, що представляли Україну, ввійшли до десятки найсильніших (“справжня сенсація” за міжнародною оцінкою), на Скандинавських іграх і чемпіонаті в Швеції 1996 року зайняли 1-е, 2-е та 4-е місця, в 1997-му – “бронза” на зимовому чемпіонаті Європи і знову “бронза” восени на чемпіонаті Світу в Італії. 1999 рік – “золото” та “бронза” на Чемпіонаті Європи в приміщенні в Бельгії.

   Команда лучників-інвалідів ЛДМУ – була основою національної збірної – і вважалась у світі, як дуже серйозний суперник.

Матеріали добрані з публікацій у пресі

Фотографії з особистого архіва М.К. Хусківадзе